субота, 24 грудня 2016 р.

Мудрець Дамблдор

В школі однією з найкращих книг у мене був "Гаррі Поттер". 

Не скажу, що це була ідеальна книжка, але я так думаю зараз. А тоді я переймалася цією історією, так ніби дійсно жила нею. Кожен персонаж був доволі харизматичним і яскравим.

Один з моїх улюблених - Албус Дамблдор сказав іншому, не одному з улюблених - Гаррі Поттеру (овва) таке: "Те, ким ми є насправді, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору". 

І він був правий.


неділя, 4 жовтня 2015 р.

Літо

Літо мертва пора. 
Спека вбиває тіло.
Плутає думки. 
За що ти так його любиш? 
За канікули? 
За можливість відпочити? 
Відпочити можна будь-коли і будь-де. 
Треба тільки справді захотіти. 
А не поїхати в Болгарію, бо "колєжанка моєї колєжанки вже там була, а я ні" (як приклад). 
Смішно і сумно.
Кожна пора року прекрасна по-своєму. 
Кожний день дивовижний. 
А не тільки той, коли було сонячно і тобі пощастило не спілкуватись (на твій погляд) з ідіотами. 
Час летить дуже швидко. 
Одного дня тебе не стане. 
І ти так і не дочекаєшся свого ще одного літа, щоб нарешті відпочити.
                                  Автор картинки https://www.facebook.com/mediacomics

Храм будую

Недавно у новинній стрічці серед маси інформаційного сміття знайшла таку притчу:

Троє чоловіків котили каміння. Одного з них запитали:
- Що ти робиш?
Він витер піт з чола і відповів:
- Горбачусь.
Підійшли до другого і запитали:
- А ти що робиш?
Він закатав рукава і діловито сказав:
- Гроші заробляю.
Запитали третього:
- А що робиш ти?
Він подивився вгору і сказав:
- Храм будую.

Простий наочний приклад, що життя наповнене сенсом тільки у того, хто має мету зробити свій внесок у щось. Не просто заробити гроші чи зробити видимість для людей, що "От, я працюю", а реально зробити щось вартісне. Навіть якщо воно вартісне тільки для нього.

Наша реальність залежить від нашого сприйняття, світ міняється разом з нами. І це не звичайні пафосні слова. Згадайте, коли у вас був дуже поганий і дуже хороший день. Які абсолютно різні, навіть протилежні думки "двіжували" у вашій голові, а з ними змінювалось все, що вас оточує від "все погано, я не зможу себе реалізувати, йду поїм" до "у мене появилась нова ідея, треба за це випити" (як приклад, інтерпретація у кожного своя). 

Йду, покладу першу цеглину для будівництва свого внутрішнього храму, для початку.



Сара

Коли бачу гарні фотки тварин в просторах соціальних мереж, у мене виникає тільки одне питання: «Як? Як то у людей виходить сфотографувати своїх домашніх улюбленців?».


У мене колись була собака. І звалили її Сара. Ви не побачите тут її фото, бо я так і не змогла її нормально "щолкнути". Чи то у мене руки не з того місця, чи просто Сара не була природженою моделлю. 

Але мова не про те. Сари немає. Вона пішла. І зробила це занадто рано. Це була дика псина, із жахливих характером, яка мала на все абсолютно власну думку. Тому виховувати її було нелегко. Але я це робила. Я вигулювала її, годувала і прибирала її гадства (попервах). 

Кожен день вона вставала в одній і тій самій годині й з одним і тим самим настроєм вітала мене. Будь я зла, засмучена, весела чи ніяка. Це була суміш безпосередності, вірності, цікавості і наглості. Так, наглості. Мене ще ніхто і ніколи не будив, умудрившись вмостити свою тушу на моє обличчя. Цікавий спосіб, треба записати. 

Тепер Сара існує тільки в моїх спогадах. І я вкотре переконуюсь - як добре мати пам'ять. Все життя людини складається з пам'яті, сьогодні і планів на завтра. 

P.S. Заведіть щоденник і собаку. Не пожалієте.
P.P.S. У собаки на фото дуже гарний погляд. Цікаво, що це за порода?


Автостоп


Літо прекрасна пора для подорожей. Тільки поки ми молоді у нас є одна суттєва проблема – відсутність грошей на поїздки. Я знайшла прекрасну альтернативу цій проблемі, як і багато людей по всьому світу – автостоп. Існує чимало стереотипів щодо автостопу, але я мала можливість переконатись в тому, що не все що думається збігається з реальністю. 

Перший мій автостоп був до Львова. Зараз для мене це найзвичніший маршрут, так як в це місто я тепер їжджу часто, а тоді це була подорож з великої літери «П». Під час планування маршруту перше, що ви маєте зробити – це подивитись карту, запам'ятати назву траси (чи трас), міста, які ви минатимете і обов’язково подивитись які номера маршруток їдуть від одного кінця міста, яке вам треба проїхати, до іншого (якщо це велике місто). У мене був поганий досвід – я застрягла на об’їзній дорозі, тому мені легше заїхати в місто і просто добратись маршруткою на околицю. Вам також дуже пригодиться орієнтування в головних дорожніх знаках і номерних позначеннях машин в кожній з областей (чи країн). Ця інформація доступна в інтернеті, тому найлегше прихопити з собою шпаргалку. 
Наразі я побувала тільки в десятьох областях України, в дев'ятьох з них – автостопом. Окрім цього добиралася на різні фестивалі і в гори. І якщо доїхати в обласний центр порівняно легко, то добирання на фестиваль чи в гори має певні труднощі: жодний фест і жодне підніжжя гори не знаходиться зразу біля траси, переважно це кілька або кільканадцять кілометрів бездоріжжя (як мінімум). І тут треба надіятись на власні ноги або на те, що буде їхати хоч якась машина і саме вона вас підвезе. 

Коли я автостопила з подругою в Рівне, трапилася отака оказія (на щастя не з нами). Нас підібрав один пан, який їхав до Галича, а ще через хвилин п’ять – двох хлопців (які як виявилося потім теж автостопили). Коли ми виходили з машини, то водій звернувся до хлопців: «Хлопці, а гроші?». Вони відповіли, що автостоплять, але по них це не було замітно, так як вони зупинили машину неправильно. У автостопщиків є конкретний прийнятий жест, який дозволяє водіям (більшості) ідентифікувати їх як людей, яким потрібно доїхати безплатно – піднятий в гору великий палець (як "лайк" у фейсбуці). Так от хлопці зупинили машину так, як я переважно «пиняю» маршрутку, коли не вспіваю добігти до зупинки. Тому не робіть таких помилок, бо вас можуть не так зрозуміти, а потім з чистим сумлінням вимагати у вас гроші. 

Найзручніше подорожувати вдвох – є з ким поговорити, поки стоїш невідь-де і достатньо безпечно: поки один проситься під'їхати, інший може записати номери машини (на всякий випадок, якщо водій виглядає підозріло). Звичайно, якщо ти хлопець, ти можеш легко автостопити і один. Але для дівчини такий варіант справді небезпечний, так як люди бувають різні. Я подорожую з подругою і нам в більшості траплялися неймовірно цікаві і добродушні люди, які розказували кумедні історії з життя чи переповідали останні новини. 

Найголовнішим стереотипом є припущення, що автостоп – це «халява». Але у автостопщиків і водіїв є своя валюта – спілкування. Власне тому вас і підбирає водій: щоб розвіяти нудьгу і не «куняти» за кермом, а розповісти щось цікаве, або самому послухати про місця, де ви бували. 

Автостоп - це лотерея, тому розрахувати маршрут у часі можна тільки гіпотетично – тебе можуть підібрати через дві хвилини, а можеш стояти годину, а то і більше. Тому коли ви вже вирішили добиратись автостопом, треба набратися хорошого настрою і терпіння: ви подорожуєте безплатно і зрештою ніхто не зобов’язаний вас підвозити, треба відкинути обурення і питання на кшталт «чому вони не зупиняються?» і насолоджуватися моментом, навіть якщо ти стоїш посеред поля вночі. 

Тим не менш, як би ви не планували, зрештою найголовніше це дух авантюризму. Автостоп підходить не всім: треба бути активним, легким на підйом, мати в собі сміливість виходити із зони комфорту, не скаржитися на життя з найменшої нагоди і бути готовим до різних ситуацій. Це підходить тільки тим людям, які люблять подорожувати, яким не сидиться на одному місці і які не обмежують себе рамками і стереотипами.